1918 року розпочалося формування першої регулярної частини цих військ – бригади морської піхоти Української Держави. Бригада морської піхоти, відповідно до вищезазначеного указу, ділилася на три частини. Одна з них повинна була виконувати свої обов’язки на території від західного кордону Української Держави до Сичавки, друга — від Сичавки до Станіслава, а третина — від Станіслава до Перекопу. Крім основних завдань, в обов’язки полків морської піхоти входила охорона майна Морського відомства. Цим же указом були призначені командири полків та начальники відділів. На першому ж етапі розгортання бригади, насамперед було розпочато формування трьох батальйонів морської піхоти у кожному з полків.
Роком раніше моряки-чорноморці активно підхопили хвилю українізації в армії та на флоті колишньої Російської імперії. Першою на Чорноморському флоті українізувалася берегова частина – севастопольський півекіпаж, якою командував підполковник Володимир Савченко-Більський. Офіцери та матроси севастопольського флотського півекіпажу сформували Окремий морський курінь імені Петра Сагайдачного, який відбув з Кримського півострова, щоб посилити гарнізон у Києві.
Водночас у часи Гетьманату процес створення морської піхоти України став системним. 23 травня 1918 року гетьман Павло Скоропадський видав наказ №70 “Про початок формування бригади Морської піхоти в складі трьох полків для несення служби”. Кожен полк складався з трьох куренів (батальйонів), які мали по чотири піхотні і по одній кулеметній сотні (роті). 15 липня з’явилась уніформа морської піхоти. Варто зазначити, що вояки куреня билися із більшовиками на вулицях Києва у лютому 1918 року.
1919 року сформували другий полк морської піхоти, а на базі двох полків створили дивізії морської піхоти під командуванням колишнього морського міністра Михайла Білинського. Тоді перший Гуцульський полк увійшов до складу 12-ї дивізії Київської групи Армії УНР, а пізніше до Київської збірної дивізії. Перед цим того ж року перший Гуцульський полк наступав в напрямку Христинівки на Черкащині. Це був час Офензиви на Київ – Одесу – великого наступу об’єднаних українських армій. Морські піхотинці стали жертвою епідемії тифу, яка знесилила українське військо і привела до “Трикутника смерті” в грудні 1919 року. Але вони не склали зброї, вирушивши у Перший Зимовий похід тилами денікінських і червоних окупантів.
1920 року в Армії УНР створили ще одну військово-морську частину – 1-й флотський півекіпаж, який згодом став називатися Військова флотилія. Матросів укомплектували на бронепотяг “Чорноморець”, на якому 21 листопада 1920 року моряки Військової флотилії забезпечили відхід українського війська на польський бік річки Збруч в районі Підволочиська, до останнього затримуючи противників.
Перший Зимовий похід морпіхи зустріли як піхотна сотня 5-го Збірного пішого полку Київської дивізії. Кінна сотня “гуцулів” увійшла до складу Київського кінного полку, куди пішло й багато піхотинців з полку. Морпіхи взяли участь у всіх боях з Добровольчою армією та більшовиками.
Серед їх найбільших боїв можна відзначити Вознесенськ, де вояки здобули поповнення зброєю та набоями, Балту, Вапнярку, перехід через фронт до 3-ої залізної дивізії в районі Ямполя на Поділлі. Стійкість “гуцулів” у боях Першого Зимового походу відзначив командарм генерал Омелянович-Павленко: “У Київській дивізії відзначилися моряки. Їх сформував на Гуцульщині колишній морський міністр старший лейтенант Білинський. Загалом “Київці” мали порівнюючи добре зорганізовану піхоту”. Кампанію 1920 року рештки гуцулів провели як окрема 1 сотня 29 стрілецького куріня.
Посилання на використані джерела: https://www.istpravda.com.ua/articles/2021/04/29/159383/
