Підрозділи української морської піхоти саме в сучасному значенні цього терміну формувались у 1918 – 1919 рр. І безпосередню участь у цьому процесі брали Андрій Покровський, нащадок козацького полковника, та Михайло Білинський (Міхал Білінскі на тодішній галицько-польський манір), спадковий український шляхтич.
Власне, найбільше для становлення української морської піхоти зробив саме М. Білинський. Завдяки йому, спираючись на «Закон про флот», Директорія УНР наказом № 57/28 від 25 січня 1919 р. надала українські назви кораблям, які будували в Миколаєві: дредноуту – «Соборна Україна», крейсерам – «Гетьман Богдан Хмельницький», «Гетьман Петро Дорошенко», «Тарас Шевченко». Ескадрені міноносці отримали назви «Київ», «Батурин», «Чигирин», «Львів», «Іван Виговський», «Іван Сірко», «Петро Могила», «Іван Котляревський», «Кость Гордієнко», «Іван Підкова», «Пилип Орлик», а базу підводних човнів іменували «Дніпром».
Одначе 1 лютого 1919-го війська Антанти захопили Херсон, наступного дня – Миколаїв. А вже через два дні під натиском білої армії уряд Симона Петлюри залишив Київ.
Але попри ці й інші драматичні перипетії в історії УНР М. Білинський розпочинає формувати полки морських піхотинців молодої республіки. Відповідно до наказу Головного отамана № 68/32, закону «Про організацію ВМС на побережжі Чорного моря», від 9 квітня 1919 р. територію між Миколаєвом, Очаковом і Херсоном проголосили Приморським фронтом. Як не парадоксально, але підрозділи морської піхоти почали комплектувати в Галичині з колишніх моряків Адріатичного флоту Австро-Угорщини. Правда, їх було явно замало для створення окремої військової частини. Тож Міхал Білінскі почав заохочувати до служби плотогонів з Гуцулії, котрі регулярно проходили гарний вишкіл із відваги й винахідливості, коли «дараби пливли у легенду», себто під час сплавів деревини норовливими карпатськими річками. Власне, переважно з цих легінів і укомплектували першу бойову піхотну одиницю військово-морських сил УНР, що ввійшла в літопис МВС України під назвою «Перший гуцульський полк української морської піхоти», який заступив на службу 29 липня 1919-го…
Зрештою, сформували тоді цілу дивізію української морської піхоти, яку очолив М. Білинський. Вона складалась із трьох полків: першого – гуцульського, другого – подільського та третього – галицького, сформованого у Бродах на Львівщині. Дивізія воювала проти російської червоної армії, точнісінько як сучасні морські піхотинці України протистоять росіянам на нинішньому східному фронті…
17 листопада 1921-го, під час Другого зимового походу, учасники рейду разом з морськими піхотинцями зазнали поразки в бою з червоними під Малими Міньками на Житомирщині. Саме тоді, у боротьбі за українську державність трагічно загинув один з творців та хрещений батько морської піхоти УНР Михайло Білинський. Не бажаючи потрапити живими до рук більшовиків, декілька українських старшин після відчайдушного спротиву наклали на себе руки. Серед них був і Білинський, якому в той день виповнилось 39 років.
Як стверджують у своїх мемуарах учасники тих трагічних подій, Михайло Білинський з групою вояків прикривав обоз з пораненими, який переправлявся через річку Звіздаль. Не маючи змоги стримати наступ багаточисельного ворога, важкопоранений Михайло Іванович пішов нат відчайдушний крок: “застрелив зі свого браунінга двох москалів, а останню кулю випустив собі в лоб”.
- Посилання на використані джерела:
https://galychyna.if.ua/article/gutsulski-varyagi-u-skladi-morskoyi-pihoti-viysk-unr-voyuvali-proti-chervonih-i-prizovniki-z-chisla-karpatskih-plotogoniv/ - “Військово-морський міністр Української Народної Республіки Михайло Білинський”. Юрій Каліберда
