У 16-17-му ст. вільне козацтво було завісою між Османською імперією та володіннями Росії та Польщі.
Козаки не тільки боронили українські землі від посягань Польщі та росії, іноді ведучи боротьбу на декількох фронтах, але й влаштовували морські походи до турецьких берегів. Кілька разів козаки навіть діставалися околиць Константинополя. Поява на горизонті їхніх кораблів викликала справжню паніку в османських поселеннях.
Флот та традиції
До морського походу козаки зазвичай могли оснастити до 100 суден (на кожному струзі містилося до 70 осіб). Озброєння складалося з рушниць та шабель. На кораблях також встановлювалося кілька легких знарядь. Флот був винятковою силою козаків, оскільки з його допомогою можна було завдати несподіваного удару в серце володінь султана.
Судна запорожців – плоскодонні «чайки» – були 20 м завдовжки і 3,6 м завширшки, заввишки близько 1,6 м. Водотоннажність судів дозволяла розміщувати від 40 до 60 осіб. «Чайки» не мали палуби, борти були збиті з дощок внахлест. Для підвищення непотоплюваності борту козаки оснащували борти перев’язаними копицями очерету. Легкі «чайки» відрізнялися мобільністю та стійкістю.
Але вже до кінця XVI століття козаки перейшли до спорудження більших та масивніших суден – «дубів», що сягають довжини до 45 м, оснащених палубою і «горищем» (каютою). Найчастіше «дуби» називали стругами. Будівництво своїх кораблів запорожці здійснювали на дніпровських островах.
Перед морським походом збиралося військове віче. Висувались кандидатури воєначальників, здатних повести загін до турецьких берегів. Якщо кандидат відмовлявся, його могли навіть вбити за малодушність. Так само чинили з тими отаманами, які трусили на полі бою. При цьому у козачого лідера, що виправдовував надії, під час походу була необмежена влада. Він міг одноосібно судити і карати зрадників.
Напад козаків на Кафу в 1616 році
Реєстрові козаки Подніпров’я, прийняті на польську військову службу, отримували дозвіл від офіційного представника короля гетьмана. Іноді гетьмани самі вели флотилію на південь. Так робив Петро Сагайдачний (1616—1622 рр.).
Запорожцям доводилося долати Дніпровські пороги. Колись саме тут у бою із печенігами загинув київський князь Святослав Ігорович. Успіх походу багато в чому залежав від того, чи могли козаки зберегти в таємниці звістки про наближення свого флоту до ворожих берегів. Якщо конспірації дотримувалися, з появою на горизонті противника в османських поселеннях починалася паніка. Коли туркам вдавалося дізнатися про плани козацтва, їх флот блокував гирло Дніпра. Запорожці, як правило, не вступали з ним у бій, а оминали перешкоду, перетягуючи кораблі мілководдям.
Історія походів
Перші морські походи козаків до берегів Османської імперії відносяться до середини 16 століття. 1538-го та 1545-го вони з’являлися в Очакові, руйнували його стіни і брали безліч бранців. Згодом запорізькі козаки почали розширювати межі своїх експедицій. 1575 року вони під командуванням гетьмана Богдана Ружинського атакували татарський Крим, потім перепливли Чорне море і влаштували військову операцію в містах Трапезунд та Синоп. Ці міста були вже в Малій Азії — на споконвічно турецьких територіях. З того часу козача загроза набула для османів найсерйознішого масштабу.
Під час таких морських операцій запорожці намагалися не відходити далеко від моря. У боях брала участь вся експедиція. Після висадки на березі охороняти судна залишали мінімальну кількість людей. Так само діяли і донські козаки.
Золотим віком козацьких морських походів можна назвати початок 17 століття. У цей період запорожці з’являлися навіть на околицях Константинополя. Поселення поряд із турецькою столицею розорялися, після чого несподівані гості миттєво залишали узбережжя. Коли в 1615 турецькі кораблі спробували перехопити запорожців, ті в морській битві здобули перемогу і взяли в полон капудан-пашу — командувача флоту. В іншому бою козакам допомогли єдиновірці, яких османи використовували в якості рабів на галерах. У розпал бою невільники відмовилися веслувати. Вдячні козаки звільнили всіх рабів. Доречі лист зі знаменитої картини Рєпіна був відповіддю на ультиматум султана, який вимагав припинити морські походи.
